https://prodaman.ru/Vi-Mej
vimay2109@tutanota.com

Ми всі волонтери

Мое творчество и не только)

Павучки Дніпра у справі

На дворі весна. Квітуча, тепла, сонячна. Весна 2022 року. Кожного року на прикінці квітня ми зазвичай готувалися до пікніків, планували подорожі далеко та не дуже… Але не цього разу.
Нашу країну охопило полум’я. Лихо, якому не має бути місця у двадцять першому сторіччі! Прийшла війна. Війна звідти, де жили начебто дружні люди… А з’ясувалося, що нелюди.

І ця весна в кожного українця заповнена сльозами упереміж із мужніми вчинками… Усі, наче бджілки, згуртувались, щоб допомогти один одному, щоб подолати ворога, щоб забезпечити надійний тил ЗСУ. Потроху життя починає налагоджуватись у рамках воєнного часу. Ми вчимось воювати та жити звичайним життям водночас. Ми пристосовуємось і сміємось під час важкої праці. Ми рахуємо загиблих і готуємо пасочки для тих, хто живий.

Хтось свариться, хтось боїться за своє життя, хтось балакає дурниці, а хтось падає з ніг, щоб допомогти кожному переселенцю, що опинився геть розбитим…

Але то не так важливо, як та справа, що ми робимо разом із багатьма жінками, чоловіками, дітлахами, вчителями і, навіть, керівниками… Ми плетемо сітки. Хочу сказати, що до певного часу я не зовсім усвідомлювала важливість цієї справи, бо я ж знаю, що їх плетемо не лише ми — в кожному місті України, в кожному селищі є групи людей, таких, як ми, які заздалегідь закривають наших хлопців від ворога.

Павучки школи 15
Павучки школи 15

Вдячність

Наші українці найкращі💙💛
Весь час, поки ми плели сітки для хлопців, в мене емоції били за краї, в мене стискалося серце, але не від болю, а від великого почуття вдячності!!! Кожна жіночка, кожен чоловік, кожна дівчинка, кожен хлопчик… навіть песики, які бігали по залі та ластились до нас під час нашої кропіткої роботи… Вчителі нарізали стрічки, співробітниці в’язали поруч із нами, вішали та знімали вередливі, а потім такі важкі, вироби, прибиральниці кожного дня прибирали, щоб нам було чим дихати… І все це з самого початку війни…
Так ось, коли я поклала на себе відповідальність за сітки для окремих воїнів, я розуміла, що треба отримати дозвіл. Знаєте… Я дуже вдячна керівництву нашої школи! Саме завдяки їм наші хлопці отримають вже завтра такі потрібні маскувальні сітки. Бо в мене була основа лише для однієї, а треба було їх дві. Я готова була заплатити за них, аби скоріш зробити і відправити. Мене дуже вразили слова нашої директорки, Тетяни Олександрівни: «Київщина чи Миколаївщина, усі вони наші. То не має значення, куди потрібно. ВІйна по всій країні, то ж…» Ці слова і досі звучать в моїй голові. Я пишаюся нашим народом! Я пишаюсь тим, що мої сини навчались, а один з них і зараз навчається, в школі № 15, яка розквітає під теплими крилами тендітної, але дуже поважної жіночки!

Квітуча Україна
Квітуча Україна. Дніпро. Школа № 15

Згодом робота налагодилась, і ми вже працюємо, наче в якомусь цеху невеличкого заводу 🙂
Сусідня школа № 46 фарбує тканину та нитки для кікімор, типографія розрізає пофарбовані полотна на стрічки, вчителі збирають гроші на закупівлю основи та підгодовують нас під час нашої кропіткої праці.
Серед нас є і бізнесмени, і керівники, і бухгалтери, і волонтери, але більш за все я вдячна тим, хто допомагає, навіть не дивлячись на пережите — любі харків’яне та маріупольці!!! обожнюю вас, друзі! Так, серед нас є ті, хто був вимушений залишити свої домівки, щоб не збожеволіти, щоб (і це чи не найголовніше!) залишитись живими і приносити користь своїй країні! Пишаюся вами, любі харків’яне! Пишаюся вами, любі маріупольці! Пишаюся вами, любі дніпровці! Пишаюся вами, українці!!!
Все буде Україна🇺🇦

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован.